Відповідно до закону, давні глухі p, t, k стали англійськими глухими f, th, h і давньоверхньонімецькими f, d, h, утворюючи такі кореляції, як між початковими приголосними грецьких pod-, англійських fod, і староверхньонімецький fuo.

По суті, закон Грімма стверджує, що (a) індоєвропейські (IE) глухі зупинки стали Gmc глухими фрикативами, (b) IE дзвінкі зупинки перетворилися на Gmc глухі зупинки, і (c) IE дзвінкі придихальні зупинки стали Gmc дзвінкими (непридихальними) стопами; Закон Грімма не застосовувався, коли перед приголосними стояло s.

У теорії чисел гіпотеза Грімма (названа на честь Карла Альберта Грімма, 1 квітня 1926 – 2 січня 2018) стверджує, що кожному елементу набору послідовних складених чисел можна призначити окреме просте число, яке ділить його.

Закон Грімма важливий тому, що він демонструє розвиток із давньогерманських мов пізніших мов, таких як англійська, нідерландська та нижньонімецька. Це також показує, що зміни в мові та в групах мов відбуваються поступово, а не в результаті випадкових змін слів.

Перший германський зсув звуку, більш відомий як закон Грімма, вперше був описаний Якобом Гріммом. в 1822 р. Закон Грімма вплинули на індоєвропейські стоп-приголосні, або стопи, які могли артикулювати. як губні, зубні або велярні звуки. IE також мав кілька інших зупинок, але вони не були розроблені в германській мові.

Закон Грімма складається з трьох частин, що утворюють послідовні фази в сенсі ланцюгового зсуву. Зазвичай фази будуються так: праіндоєвропейські глухі стопи змінюються на прагерманські глухі фрикативи. Праіндоєвропейські дзвінкі стопи стають прагерманськими глухими стопами.

Рошан і Том Макартур підсумовують правила цього закону так: «Закон Грімма стверджує, що глухі IE зупинки стали германськими глухими продовжувачами, що дзвінкі IE зупинки стали германськими глухими зупинками, а глухі IE продовжувачі стали германськими голосними зупинками"(Макартур і Макартур 2005).